Увійти

Володимир Дорош: Якщо ми хочемо зберегти Україну, треба підтримати українську пісню, духовність і культуру

Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги ексклюзивне інтерв'ю з музикантом і продюсером Володимиром Дорошем. Більшість своїх пісень Володимир написав сам, присвятив їх сімейним цінностям, щирим дружнім стосункам, розповідаючи про своє життя, власний досвід і все те, що турбує душу кожної людини.
 
- Мої вітання, пане Володимире! Отже, розпочнемо з самого початку – коли Ви почали займатися музикою і чому саме вона?
- Музикою я займаюсь з самого дитинства. Я виріс в сім’ї, яка надзвичайно любила і знала музику.  Мама мала вищу освіту, а батько половину свого життя пропрацював директором будинку культури і прекрасно грав на баяні. Тому я без музики не жив практично жодного дня. Це – по-перше. А по-друге – я не уявляю, як можна жити без музики. Я взагалі не можу собі уявити як люди живуть,  наприклад,  не опанувавши хоча б якийсь інструмент…  Для мене це дивно, надзвичайно. 
 
- На якому етапі розвитку нині знаходиться музикант Володимир Дорош?
- До досконалості ще далеко.  Враховуючи те, що я професійно розпочав  свою кар’єру зовсім нещодавно, хоча я все життя займаюсь музикою, і все життя – пишу пісні та вірші –  сам собою ще не задоволений, як хотілось би. І в цьому, мабуть і є та незбагненність і та перевага музичної  творчості, взагалі  - жодна людина не досягала і не доходила до кінця...  Навіть музиканти світового рівня не вважають, що вони досягли в музиці вершин. Там, в музиці, завжди є безмежне місце для розвитку.
 
- Ким міг бути Володимир Дорош, якби не музика?
- Мені дуже поталанило в цьому житті. За що б я не бравсь, ким би я не працював – чи то на ниві спорту, чи це на ниві, до речі – хлібороба, чи на ниві підприємницької діяльності, як у нас кажуть – бізнесу – мені все вдавалось. Військова служба була дуже вдалою – в мене могла би бути військова кар’єра, про яку я мріяв на той час. Але якось Бог мене відвів. Тому я щаслива людина – реалізовував себе у всіх напрямках, і у всіх – успішно. Я не говорю, що все падало з неба. Але якась доля вдачі, знаєте, якась доля щасливого випадку була.  Найголовніше те, що в цьому житті, я  з дитинства був надзвичайно працьовитий і системно цілеспрямований. На відміну від своїх одноліток. Кожен день декілька годин приділяв музиці і спорту. Не марнував свого часу. Тому, можливо, ті дороги, по яким я йшов – були для мене відкритими. Так мене виховали батько і мати.
 
- Що, станом на сьогодні, Ви вважаєте своїм найбільшим надбанням?
- По-перше, я вдячний, що я 49 років прожив і до сьогоднішнього дня – живий. Це, можливо, дивно звучить, але дуже багато моїх колег були знищені в буремні роки бандитами, рекетирами, системою, яка була репресивна по відношенню до підприємців.  Я думаю, що ми ще колись дамо історичну оцінку цьому всьому. Я можу 10-ки своїх друзів назвати, які загинули.  І, Слава Богу, я залишивсь живий. Решту – покаже життя.  Я щасливий, що зараз займаюсь професійно музикою, що маю можливість собі це дозволить,  у мене надзвичайні плани.  Та, все ж таки, найбільше надбання – це те, що я живу…
 
 
- Розкажіть про концерт «Осінь. 14 новел».  Як виникла ідея?
- Це фільм, концерт мого першого музичного альбому. До речі - насправді, я не збирався його записувати для широкого загалу… Ще не всі знають, що це друзі спонукали мене записати альбом – Петро Чорний, інші музиканти… В мене на той час було  більше 100 пісень – 3 роки тому. Я записав деякі з них в альбом «Там, де осінь» - знявши потім фільм до цього альбому.  Адже на сьогодні не так багато концертів з живими колективами. В мене прекрасні музиканти,  якими я надзвичайно пишаюсь, я вважаю, що всі співаки повинні виступати на сцені  виключно з живими музикантами. Це мій основний принцип в музичній творчості. Тому ми зняли фільм, який живий – кожна нота заспівана, та зіграна наживо! Я не скажу, що я задоволений на всі 100, але зробив, як зробив. Хай люди оцінюють. Я вважаю, що там кожна пісня варта уваги української громадськості, там кожна пісня про вічні цінності. Про любов до Батьківщини, до сестри, до мами, до дітей і так далі... Я думаю – це сьогодні актуально, враховуючи ту ситуацію, яка склалася в нашій державі. Зараз нам треба на багато більше звертати уваги на любов і на духовність.  Тому що ми, здається, забули про це. 
 
- Як часто Ви займаєтесь музикою, можливо вдома – а можливо на репетиційній базі?
- Кожен день! Якщо людина не займається музикою кожен день – це халтурщик і профан! Музика – це ремесло, яке потребує щоденної роботи. Музика – не терпить дилетанства. Вона надзвичайно вимоглива до своїх музикантів, не допускаючи бездарів, бовдурів і балбесів. Треба пахати день і ніч, яким би ти обдарованим не був!
 
- Що для Вас значить пісня «Молитва матері»?
- «Молитва матері» була написана на 70-річчя моєї мами – присвячена моїй мамі. Це пісня в чисто українському форматі, спродюсована Володею Бебешком, за що я йому надзвичайно вдячний. Він саундпродюсер цієї пісні, в тому виді, що ви чуєте на телеекранах і радіо. Ви, мабуть, знаєте, що я давно вже  втратив свого батька і кожен день я молюсь Богу, щоб залишив маму на цьому світі, як можна довше.  Я розумію, що нічого вічного немає. Але я нещодавно подорожував і, повертаючись до дому,  в моїх думках  слова – «Лечу до рідного порогу». Дзвоню до мами – вона мені говорить «Сину. Ти втратив совість – ти не телефонував мені 6 днів» - і мені стало так соромно, хоча я не хотів її турбувати… Вона ж  знає, що все добре… Тож хочу сказати – бережіть своїх мам, любіть їх, витрачайте максимум часу для них! Нехай вони стануть для Вас такими, як я відчуваю в своєму серці і співаю в цій пісні. 
 
 
- Український шоу-бізнес. Дехто вважає, що його немає. А як думаєте Ви?
- Ну, знаєте – спочатку треба створити щось в цьому житті, а потім критикувати.  А взагалі, останнім часом, мабуть, ми не звертаємо уваги на те, що у нас дуже багато критики,  демагогії так званої…  Але критика без конструктивізму  – це популізм і демагогія. У нас журналісти,  на превеликий  жаль, відіграють величезну роль у розвитку держави. Сидять на американських грандах – отримують американські гроші і розказують, які вони хороші. А в цьому житті не зробили абсолютно нічого, крім того, що все обпльовують, все не так – якого президента не вибери – на наступний день він не такий. Якого прем’єра не обери – всі не такі. Візьміться вже за що-небудь, і зробіть. Так само і про шоу-бізнес : от я займаюсь уже третій рік своїм проектом , вклав багато коштів, сил і часу – це надзвичайно складно. Це та сама продукція – тільки духовна. Її треба продавати, правильно позиціонувати. Її  треба донести людям, щоб люди зрозуміли, щоб полюбили, щоб купували. Немає українського шоу-бізнесу!  Совісті у нас нема – не любимо ми себе – тому Господь від нас відвернувся – от так я скажу! 
 
 
- Як Ви вважаєте, чи потрібно підтримувати українську пісню? Наприклад, квотуванням?
- Якщо ми хочемо зберегти Україну, а не бути знову Польськими або Російськими холопами – то зрозуміло, що треба підтримати українську пісню, духовність і культуру. Чого тоді ми воюємо – якщо нам культура не потрібна? Заради чого? Колись Лінкольн сказав – «Я одягнув шинель для того, щоб мої діти займались філософією і математикою для того, щоб їх діти, мої внуки, могли стати музикантами,  архітекторами,  художниками і так далі…».  В цьому сенс життя – ми повинні зробити все, щоб наші діти жили в вільній, прекрасній державі, могли  займатись музикою – та чим завгодно! І не думати про зовнішню чи внутрішню загрозу. Подивіться, як живуть ті держави, які заслуговують називати себе державою. Ми, на превеликий жаль, – ні! А держава – це ми! Тому – це в нас проблеми. Ще раз повторюсь – ми втратили те, що завжди було притаманно українцям – величезну любов і повагу до старших, величезну любов і повагу до себе, і своєї Батьківщини, ми збожеволіли на цьому псевдонаціоналізмі, переходимо всякі межі, які нас характеризують як дикунів якихось по всьому світу – поїдьте в Європу – послухайте, що про нас говорять люди прості, і не тільки прості – це жах просто!  
 
- Чи є проблема у тому, якою мовою співає музикант?
- Немає ніякої проблеми. Підтримувати своє потрібно – український продукт повинен бути надзвичайно  якісним, роль митця повинна підвищувати рівень населення, а не уподібнюватись усім, співаючи «опца-гопца-оп-ца-ца», розумієте?  Можна співати будь-якою мовою – це не принципово – не треба чіплятись за це. Нам зрозуміла як українська, так і російська мова. Багатьом зараз, особливо молоді, зрозуміла англійська мова. Це прекрасно, що ми можемо на різних мовах творити і таким чином популяризувати нашу українську культуру. Ну, давайте проведемо паралель  -  мій друг, Василь Попадюк, він же не тільки грає українських авторів - він грає музику всіх композиторів світу! Чого ж ми себе хочемо обмежити – давайте співати і грати будь-яку музику – але не забувати, що ми – українці!  
 
- Володимир Дорош гастролює по Росії? Або ж на яких умовах Ви погодилися поїхати до Росії з концертами?
- Я взагалі ще не розпочинав серйозну гастрольну діяльність, тому що до серйозних гастролей  необхідно бути готовим. І, в першу чергу – я поїду по всій Україні. А на яких умовах я поїхав би гастролювати до Росії, - то тільки з концертами миру. Тому що росіяни теж перейшли всяку межу… Що це за брати, що це за сестри? Коли вони, насправді, бачать, що нам погано і підливають мастило в полум’я. Замість того, щоб захистити нас, роблять на цьому загальнонаціональну проблему, на весь світ говорять про це. Якби в моєї сестри загорілась садиба, чи що – так що б я робив? Підливав би солярку туди, чи бензин? Чи може, брав би й тушив?  Я поїхав би туди і сказав їм – що ви робите? Ми з вами, насправді, брати – ми пройшли разом ВВВ, ми перемогли фашизм, нас загинуло більше 5 мільйонів українців, це офіційна статистика… Ми прожили  великий проміжок часу в одній державі, яка б вона не була – нехай хтось побудує кращу! Треба навчитись брати найкраще – і забувати погане! Я б запитав у них – де ваша совість? Через пісні, через музику. Не просто бути паяцом на дешевих, чи дорогих корпоративах, як деякі наші, так звані «зірки української естради»… 
 
- Що потрібно молодим виконавцям, щоб бути успішними та популярними?
- Треба любити музику в собі, а не себе в музиці. Займатись нею постійно, і вірити в себе. Робити якісний продукт. 
 
- Хто для вас є кумиром?
- Я ніколи не страждав цим. І пам’ятаю, що сказав Ієшуа Га-Ноцрі: «Не сотворите себе кумира»…  Але є люди, яких я глибоко поважаю. Одна з них - всесвітньо відома співачка Тіна Тернер, особливо після перегляду одного з її концертів – як вона, в 75 років працює на сцені, викликало в мені справжнє захоплення, за що я безмежно їй вдячний! Челентано – 80 років – концерт в Вероні. Це ж можна просто  здуріти від захоплення! Як працює він, як працюють музиканти. Я можу довго перераховувати таких людей, яких я надзвичайно поважаю. В тому числі - і в нашому середовищі…  Дуже прикро, що так рано помер один із самих кращих, на мою думку, композитор, автор, виконавець  - наш земляк Мартинов, кожна пісня – шедевр!  А  український геній кінця 20-го – початку 21-го століття – В’ячеслав Хурсенко,  теж вже на тому світі, на жаль… Мені було за честь виконувати його пісню на концерті  його пам’яті, в Луцьку. Але такі люди не вмирають ніколи…  Мені здавалось, що він писав цю пісню про мене… ( мова йде про пісню «В городе моем»).  В цьому і є геніальність автора – коли кожен слухач думає, що ці слова про нього, про його долю…  Мене дивують всі геніальні люди – будь-хто, чи то хірурги, чи музиканти, чи архітектори… Я радію, що гарних і прекрасних людей багато!
 
- З ким по сцені товаришуєте?
- Я товаришую з Василем Попадюком, Петром Чорним, Петром Магою, Сашком Бароном (в минулому лідер гурту Step By Step), Павлом Шильком, класичними музикантами – Назаром Пилатюком, Володею Винницьким, Анною Федотовою – віртуозна піаністка, яка прославила Україну більше, ніж Міністерство закордонних справ України... Насправді – у мене прекрасні стосунки з усіма…  
 
- Які у Вас плани на найближче майбутнє?
Ну, саме головне – я хочу жити! 
«Я не скаржусь на долю!  
Не жалкую про те, що прожито! 
Я люблю свою осінь,
мабуть більш, ніж спекотне те літо!  
Я не все ще зробив, 
мою місію - злу не закрити!
Я на землю прийшов, 
щоб життя це в любові прожити!
Я дарую любов!
Я дарую любов всьому світу.
Моя місія? Моя місія – ще не закрита!
Я прошу лиш одне і молю – не чіпайте ті крила.
Щоби віра моя і любов, до вас долетіла!»
 
 
- Можливо, у Вас є якісь новини або побажання своїм шанувальникам?
- Усій українській громаді хочу побажати простого! Нещодавно написав такі рядки:
Привіт поля! 
Привіт гаї! 
Привіт, ліси, озера, ріки! 
Я поселився тут на віки. 
Немає кращої землі…»  
Я бажаю нам - зберегти цю землю і жити тут вічно! Це наша земля – тут жили наші діди, прадіди, славні козаки і князь Володимир! Бажаю нам миру і спокою! Ми напишемо разом з вами прекрасні пісні, побудуємо прекрасну державу! Головне, щоб закінчилась ця проклята війна, щоб всі наші воїни повернулись з війни, а ми – ніколи не забували про їх подвиг! Головне, щоб наша держава залишилась такою, як вона є – Україною, а не околицями якихось імперій! Крім нас з вами, ніхто цього не зробить!  
 
Дякую, пане Володимире, за таку змістовну та цікаву бесіду. Бажаю успіхів!
 
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі