Увійти

Останнє інтерв’ю Владіслава Левицького: Такі артисти, як я, ведуть війну з окупантом у медіапросторі

Владіслав Левицький Владіслав Левицький

Минулого тижня Україну сколихнула страшна звістка – в автокатастрофі загинув відомий та улюблений тисячами співак Владіслав Левицький. Йому було 30. 

Він розпочав свою творчу кар’єру ще зовсім юним хлопчиськом – у 2006 став переможцем «Караоке на Майдані», пробився у фінал «Шансу», де Андрій Кузьменко дав Левицькому нове сценічне ім’я – Владіслав. Після цього Кузьма став хрещеним батьком у творчості артиста. Вони чимало разів ділили одну сцену, а критики не переставали дивуватися таланту Левицького, прозвавши його «музичним вундеркіндом».

Тож коли Василя не стало, його смерть набула містичного характеру. У соцмережах не перестають точитись розмови про те, що Кузьма забрав його до себе, адже надто схожі їхні останні секунди життя: обоє – львів’яни, обоє пропагували українську музику, а загинув Левицький рівно через 5 місяців після Кузьми.

Літом 2008 року Владіслав став володарем III премії Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар» у Вітебську. Став лауреатом конкурсу «Нова хвиля 2009» в Юрмалі.

У 2010 році Владіслав Левицький став фіналістом Національного відбору «Євробачення-2010». В наступному році він повторив свій успіх, ставши фіналістом Національного відбору «Євробачення-2011».

В 2011 році бере участь у шоу Філіпа Кіркорова «ШОУ № 1» (телеканал «Інтер») у складі групи «Привиди опери». Після численних сварок і конфліктів з учасниками «Привидів» за місце лідера, стає капітаном команди. В результаті група займає друге місце.

У 2012 році Владіслав запускає дуже специфічний проект балканської музики, для якого знімає відео «Думаю», «Ірка».

У 2014 закінчує запис україно-балканського альбому і зняв кліп на пісню «Тільки чекай». У січні 2015 Владислав і “Папріка” приїжджали з концертом в Івано-Франківськ. Публіка зустріла артистів з захватом. “На біс” викликали декілька разів…

2 липня 2015 року автомобіль співака потрапив в аварію — лобове зіткнення з фурою, внаслідок якого Левицький загинув. В машині також знаходилась його рідна сестра з донькою. Не вижив ніхто.
 
Напередодні страшної трагедії журналісти Франко Таймс спілкувались з Владіславом. Мала вийти серія інтерв’ю про сучасний стан української музики, літератури та драматургії. Якраз про музику говорили з Левицьким… Це було його останнє інтерв’ю…
 
Охарактеризуйте сучасний стан шоу-бізнесу в Україні? Чого нам не вистачає в порівнянні із Заходом?
 
Стан українського шоу-бізу абсолютно ідентичний соціальному стану країни в цілому. Якщо вже десь була придумана запальничка, то у нас і далі добувають вогонь, завдяки тертям двох паличок.
 
У нас є талановиті люди, є шоу, є псевдопродюсери, аферисти, корупція. Нарешті починає пахнути бізнесом. Якщо на заході основний заробіток артистів – це продаж синглів, альбомів через глобальну мережу, то у нас і досі основним прибутком для артиста являється виступ на корпоративі. Тобто виходить замкнута ситуація, якщо робити музику,  яку слухає інтернет-спільнота, то орієнтуватися потрібно на сольні концерти, які на початку не приносять достатньо коштів і не факт, що в подальшому принесуть їх. Щоб триматися на плаву, створювати та записувати нові сингли, орієнтуватися на корпоративні заходи, то потрібно створювати музику, яка загострена під конкретні заходи. Тобто створювати формат, який приносить кошти, але не приносить задоволення, або створювати задоволення яке не приносить коштів. Тому у нашій країні приходиться виживати, йти на хитрощі, створюючи і те, і те. Поки український слухач не почне з вдячністю ставитися до виконавця і не шукати шляхи де безкоштовно скачати той чи інший трек, жаліючи 5 копійок, доти існування альтернативної музики у нас буде дорівнювати  життю голодної людини.
 
Ви співаєте українські пісні, чи змінилось ставлення після революційних подій до україномовного продукту?
 
Змінилося, але поки тільки на словах. Люди, які керують медіапростором  України, в основному не україномовні. Найгірше, що багато з них навіть не українці, тому українська музика не є близькою для таких персон, що й стає бар’єром для потрапляння музики у ефіри ”українських” медіа. Але, як і у кожному правилі, тут є свої виключення. Завдякий таким людям українська музика ще на плаву. Натомість на даний час 70% мовлення є мовою окупанта, 20 % англомовне, і лише 10% – україномовний продукт. Скажімо, телеканал М2 позиціонує себе як музичний телеканал, який готує виключно український музичний продукт, але після прослуховування перших 15-ти хвилин не розумієш, якої країни канал слухаєш. Продукту, мовою країни в якій я живу, мізерна кількість. Але з іншого боку керівництво каналу сприяє моїм ротаціям на телеканалі і стає сумно, що продюсування нових синглів відбувається мовою наших сусідів. Такі артисти як я, ведуть війну з окупантом у медіапросторі, але без підтримки ми її програєм.
 
Нещодавно Ви мали концерт в Івано-Франківську. Як Вам франківська публіка, як Вас зустріли?
 
Франківськ –  класне місто. Приїхавши сюди, відчуваєш себе вдома. Ментальність, культура, повітря, все це для мене рідне. Планую відвідати Франківськ з великим сольним концертом в рамках концертного туру, про який незабаром повідомлю.
 
Зустріли так, що згадував ще кілька днів, попиваючи грузинське Borjomi.
 
Ваше справжнє ім’я Василь, чому саме Владіслав. Відкриєте нам цей секрет?
 
Моїм ”хресним батьком” став Андрій Кузьменко(Скрябін), який після моєї участі у проекті ”Шанс” мені допомагав і запропонував таке ім’я, яке б більше мене охарактеризувало… На той момент мій продюсер вирішив прислухатися до ідеї Андрія. Тепер у мене два імені .
 
Що можна зробити для популяризації української музики?
 
1) потрібно всіх відпи…дити українофобів і не допускати до керівних посад
 
2) потрібно змінити квотний роподіл не ”українського продукту”, а Україномовного українського продукту у медіапросторі.
 
Скажімо як у Франції, яка вимагає від радіостанцій трансляції 40% французької музики,  половина якої мусить бути від нових митців. Вимагає від телеканалів трансляції 40% оригінальних французьких творів.
 
Великобританія вимагає від різних телеканалів, що мають зобов’язання суспільної служби (включно з деякими приватними каналами), транслювати оригінальну продукцію (власного виробництва або зроблену на ексклюзивне замовлення) в різних пропорціях, але не нижче за 50%. Ці квоти не прописані в законодавстві, але вони визначені в ліцензійних угодах кожного мовника.
 
На сьогоднішній день міжнародних зобов’язань, які обмежують Україну у запровадженні квот на вітчизняний контент для мовлення або внесенні змін у рівні таких квот, не існує.
 
Спілкувались Яна Ляхович та Вікторія Харандюк
Джерело: Франко Таймс
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі